Від трьох до п'яти

/Files/images/images.jpgЗ - 4 роки — дуже важливий період у житті дитини. Саме в цьому віці започатковуються основи майбутньої особистості, формуються передумови морально-фізичного й розумового розвитку малюка.


Центральною функцією
, що визначає всі інші процеси, стає пам'ять. До 3 років дитина розвивалася за рахунок сприйняття зовнішнього світу, тобто вона була цілком у владі середовища, була ним керована. На четвертому році життя завдяки пам'яті, життєвому досвіду дитина починає здобувати своє «Я», стає досить незалежною від оточення. Разом із психічним дозріванням відбувається стрімкий фізичний розвиток особистості. Дитина не тільки усвідомлює себе, але й здатна фізично забезпечити собі незалежність у пересуванні, в обслуговуванні себе.

Усе це виражається в «кризі 3 років», яка характеризується такими симптомами.

1. Негативізм — це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, усупереч проханням або вимогам старших. Дитина може не зробити щось тільки тому, що її про це попросили. Часто таке прагнення завдає шкоди й власним інтересам дитини. За яскравої форми негативізму дитина заперечує все, що говорить їй дорослий. Як тільки дорослий погоджується з нею, вона відразу змінює власну «думку» на протилежну. Дитина нібито випробовує в спілкуванні слово «ні», освоює багатий спектр людських відносин.

2. Упертість — дитина наполягає на своєму не тому, що їй чогось дуже хочеться в цей момент, а тому, що вона це зажадала. Дитина ніби перевіряє, чи може вона щось вимагати та чи виконають цю вимогу.

Упертість варто відрізняти від наполегливості. Раніше дитина була під владою афектів, щохвилинних бажань і наполегливо цього домагалася, вона була нібито зачарована предметом і її до нього «тягло», а ступінь наполегливості виражався в силі, із якою дитина прагнула до предмета, у концентрації уваги на цьому предметі. Мотивом упертості є те, що дитина зв'язана тільки своїм первісним рішенням і нізащо не хоче від нього відступати.

3. Норовливість — це центральний симптом для «кризи З років». Від негативізму норовливість відрізняється тим, що вона безособова. Негативізм завжди спрямований проти дорослого, який у цей момент спонукає дитину до тієї або іншої дії, а норовливість, у свою чергу, спрямована проти норм поведінки, установлених для дитини. Тут позначається «норовлива установка» стосовно всього способу життя, що склався до 3 років, до норм, які пропонуються, до іграшок, що цікавили колись.
Від звичайної недостатньої піддатливості дитини норовливість відрізняється тенденційністю. Дитина бунтує, її незадоволене, зухвале «Та ну!» виражає тенденцію в тому розумінні, що воно дійсно пройняте прихованим бунтом проти того, із чим дитина мала справу раніше.

4. Свавілля — дитина все хоче робити сама, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де їй ще не вистачає вмінь.

Три наступні симптоми мають другорядне значення.

5. Протест-бунт — уся поведінка дитини набуває рис протесту, начебто дитина перебуває в стані війни з оточуючими, у постійному конфлікті з ними. Постійні дитячі сварки з батьками стають звичайним явищем.

6. Знецінювання дитиною особистості близьких. Малюк може почати ображати матір або батька лайливими словами, які раніше ніколи не вживав. Він раптом різко змінює ставлення до своїх іграшок, замахується на них, начебто вони живі, відмовляється грати з ними. У його лексиконі з'являються слова й терміни, що позначають тільки негативне, і все це стосується речей, які самі по собі жодних неприємностей не завдають.

7. Деспотизм або ревнощі. Цей двоїстий симптом проявляється в різних родинах по-різному. У родині з єдиною дитиною зустрічається прагнення малюка до деспотизму. У нього з'являється бажання виявити деспотичну владу стосовно оточуючих. Так, мати не повинна йти з дому, вона має сидіти в кімнаті, як дитина цього вимагає. Їй повинні дістати все, чого вона вимагає. Дитина намагається повернути той стан, який був у ранньому дитинстві, коли фактично виконувалися всі її бажання.

У родині ж із кількома дітьми цей симптом називається симптомом ревнощів: стосовно молодших або старших дітей. У цьому випадку виявляється та ж тенденція до панування, деспотизму, до влади — як наслідок ревнивого ставлення до інших дітей.

Криза проявляється як бунт проти авторитарного виховання: це нібито протест дитини, що вимагає самостійності, яка переросла ті норми й форми опіки, що склалися в ранньому віці. Дитина дуже мала, і їй здається, що говорити «ні» і бути особистістю — це одне й те саме. Освоюючи саме такі форми поведінки, дитина намагається виявити себе як особистість. Ми хочемо ще раз підкреслити, що «криза 3 років» є складним, але нормальним періодом у житті будь-якої дитини. Дитина опановує нові, більш дорослі форми поведінки, і ми повинні з розумінням і турботою ставитися до маленької людини, що пізнає саму себе.

Дитина має бути впевнена в тому, що, як би вона себе не поводила, її завжди любитимуть і ніколи не покинуть. Поважайте ту мужність, що потрібна дитині, яка переживає першу кризу самопізнання. Треба намагатися ставитися до цього з певною часткою гумору й розсудливістю, тоді дитина незабаром зрозуміє, що самостійність вимагає більшого ніж просто цілковитого заперечення.

Так, Ле Шан пропонує зробити слово «ні» для всіх розвагою та грою. Воно втратить свою небезпеку, якщо мама скаже «ні» до того, як його вимовить малюк. Наприклад, мама запитує: «Як щодо того, щоб з'їсти трохи риби на сніданок, Петрику?», а потім, кривляючись, відповідає за сина: «Ні! Ні! Ні!» Або коли батьки кажуть «ні» у відповідь на все, що їм говорить дитина. Тим самим вони звертають увагу дитини на те, що для її розвитку буде краще, якщо вона обере іншу лінію поведінки, а не цю безглузду позицію заперечення.

Можна дати дитині «зворотну інструкцію»: «Тобі категорично забороняється за будь-яких обставин чистити зуби, і тобі не можна лягати спати до півночі!». Якщо це вимовляється з доброю усмішкою, такий метод виховання тільки зміцнює батьківський авторитет і приводить до позитивних результатів. Паралельно дитина опановує розуміння умовності заборон, те, що до заборон слід підходити усвідомлено.

Крім цих заходів, необхідно усвідомити, що настав час для більш самостійного вибору дитини, для надання їй більших можливостей, щоб визначити, ким є ця маленька людина і що їй потрібно. Треба показати дитині, що ви розумієте: вона відшукує власну особистість, у якої розширюються права й привілеї. Малюк, звичайно, розуміє, що перехід від безпорадної дитини до відповідального за власні вчинки дорослого потребує тривалого часу, але дорослі можуть допомогти їй прийти до цього розуміння швидше.

Наприклад, можна використати такі фрази:
«Ти ще не настільки дорослий, щоб переходити через дорогу самостійно, але ти вже досить дорослий, щоб самому вибирати, що будеш їсти на сніданок: вівсяні пластівці або яєчню з ковбасою».

«Ти ще не настільки дорослий, щоб вирішувати, коли тобі лягати спати, але ти вже досить дорослий, щоб вибирати, де ти будеш грати вдень: надворі або вдома» і т. ін.

За умови уважного, мудрого й турботливого ставлення до дитини вона може не проявляти настільки гострих форм негативної поведінки або швидко їх переборює.

Освоюючи негативні форми поведінки, дитина не тільки в майбутньому зможе сказати «ні» торговцеві наркотиками, «ні» — участі в бійці.

За сприятливим виходом із «кризи 3 років» дитина вступає в зовсім нові стосунки з батьками. У неї з'являється гордість за власні досягнення. Це виражається в певному комплексі поведінки:
1) у прагненні до досягнення результату своєї діяльності: діти не просто маніпулюють предметами, але наполегливо шукають потрібний спосіб розв'язання завдання. Невдача, як правило, не призводить до відмови від задуманого — діти не змінюють своїх намірів і кінцевої мети;
2) досягнувши бажаного, діти прагнуть відразу продемонструвати власні зусилля дорослому, без схвалення якого ці зусилля значною мірою втрачають свою цінність (негативне або байдуже ставлення дорослого до їхнього результату може образити й навіть уразити психіку дитини);
3) у загостреному почутті власної гідності, що виражається в підвищеній уразливості й чутливості до визнання власних досягнень, емоційних спалахах через дрібниці, у пустощах і перебільшенні власних успіхів.

Однак варто враховувати, що індивідуальні відхилення можуть сягати 5—6 місяців у той або інший бік, і це нормально.

Успішно подолавши «кризу 3 років», дитина до 4 років здатна опанувати не лише тіло, але й голос: мова стає чіткою, ясною. Вона вже вміє спілкуватися, добре викладає власні думки.

Дитина обожнює грати «у дорослих» або працювати «не насправді», як дорослі. Вона грає і з однолітками, але гра з дорослими для неї, як і раніше, є найвищою радістю. Це дозволяє батькам і вихователям ефективно брати участь у діяльності дитини та скеровувати її в потрібне русло. Дитина в цьому віці завдяки унікальній можливості буквально всмоктувати величезну кількість інформації про зовнішній світ має потребу в мудрому вчителі. Для повноцінного формування дитини необхідне постійне вміле керівництво з боку дорослих, які знають особливості розвитку психічних і фізичних процесів дітей і здатні формувати їх грамотно й дбайливо.

"Психічний і фізичний розвиток дитини від трьох до пяти років"

Розумовий розвиток дошкільника.

/Files/images/images.jpegНайважливіше досягнення дитини цього віку полягає в тому, що безліч рухів і дій, які виконує дитина, тепер підпорядковані її свідомості: дитина не тільки точно їх організовує, регулює їхню силу, спрямовує їх, але й контролює та узгоджує між собою.
Дослідження підтвердили, що довільне керування рухами забезпечують не тільки фізичні показники та тренування, але й загальний розумовий розвиток дитини, і насамперед — мовлення.


Незважаючи на опановані вміння — підпорядкувати свої дії та рухи слову, стриматися — у шестирічної дитини ця регуляція ще недосконала. Іноді поведінка старшого дошкільника стає такою ж імпульсивною, як і в молодшому віці: дитина раптово перестає контролювати свої рухи та вчинки — чи бажаючи наслідувати когось, чи то через забудькуватість.

У дошкільному дитинстві здебільшого завершується тривалий і складний процес опанування мовлення. До 7 років мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, завершується процес фонематичного розвитку, тобто дитина чує та розмовляє більш-менш правильно. Мовлення дитини збагачується складними визначеннями (на зразок лимонно-жовтий, синьо-зелений); новими словами, що визначають часові проміжки (негайно, відразу, раніше, пізніше); дитина вже може правильно називати дні тижня. Також удосконалюється здатність дитини розповідати за картинкою, переказувати почуту історію тощо.

Переказуючи казку, діти не тільки вчаться граматично правильно будувати речення, використовувати окремі слова, але й одночасно опановують мистецтво логічно мислити.

Опанування старшим дошкільником зв'язного та виразного мовлення поряд із засвоєнням граматичних структур мови є передумовою опанування письмового мовлення. Поступово мовлення дитини перетворюється на засіб регулювання її поведінки.

Часто можна спостерігати таку картину: дитина розмовляє про те, чого робити не можна, спочатку з ляльками, а потім сама з собою словами батьків. Це і є певною передумовою формування довільної поведінки за допомогою мовлення.

Закони логіки ще недосяжні для шестирічної дитини. В її міркуваннях дивним чином переплітаються причина й наслідок; речі, які рухаються, здаються їй живими; все, що відбувається навколо, обов'язково певною мірою стосується або самої дитини, або світу людей. «Чому поблизу нашого міста розташовані дві гори?» — запитує в сина-дошкільника відомий швейцарський психолог Ж. Піаже. «Тому що велика — для великих, а маленька — для маленьких»,—миттєво відповідає той. Або: «Звідки зорі на небі?» — «Із золотих паперів. Їх туди космонавти закинули»; «Чи рухається сонце?» — «Ні, не рухається, тому що... йому не можна ходити всюди».

Пояснюючи явища, дитина одуховлює предмети. Дитина бачить лише те, що «знаходиться на поверхні», і це її сприйняття визначає судження, в яких перемішано та скомбіновано все, що безпосередньо було сприйнято: дитина ще не відчуває протиріч.

Майже до підліткового віку дитина неспроможна зосереджувати свою розумову активність на матеріях, що не пов'язані з конкретними життєвими ситуаціями. Це означає, що, наприклад, рахувати дошки, щоб зробити собаці будку, дитині значно легше, ніж розв'язувати абстрактні навчальні задачі: достатньо пов'язати умову завдання із близькими до дитини проблемами, як розв'язання стає швидким і легким.

Щоправда, для того щоб бачити світ чарівним, згаданих особливостей мислення для дитини недостатньо. Дивовижною є інша психічна функція, яка стрімко розвивається саме у старшому дошкільному віці,— це фантазія. У дошкільному віці вона зазвичай жива, свіжа й творча: в однієї дитини під ліжком «мешкає» цілий уявлюваний зоопарк, де тварини влаштовують смішні витівки; в іншої п'ятирічної людини своя примха — перед сном вона вкладає в ліжко разом із собою всі машинки та цілий потяг із вагончиками, причому всіх кладе на бочок.

Доречно зазначити, що фантазія обробляє лише те, що людина помітила, пережила, пізнала раніше. І хоча дошкільник знаходиться ще тільки на півшляху до життєвого реалізму, він оперує вже достатньо значним запасом знань про навколишній світ. Цими знаннями та своєю спостережливістю він іноді може спантеличити батьків. Якби батьки уважно стежили за грою своїх дітей у тата й маму, вони зрозуміли б багато своїх недоліків і навіть мали б змогу виправити помилки у вихованні.

Дошкільний вік — класичний час для найчарівніших казок. Через два-три роки дитина, звісно, ще любить казки, але вже зовсім інакше: її починає цікавити справжнє життя; захоплюють розповіді, в яких дійовими особами є діти та детективи — замість драконів і Котигорошка. Крім цього, в дошкільному віцідитину цікавить усе таємниче, їй хочеться трішки боятися. І справді, багатьом казкам притаманний особливий виховний зміст: слід трішки злякати дитину, щоб вона чогось не робила, тому що можуть статися якісь страшні наслідки. Завдяки казкам (і згодом іграм) дитина вчиться боятися в особливий спосіб (або не боятися взагалі): вона переживає страх з абсолютною зовнішньою гарантією — на колінах у мами або бабусі. Саме цю обставину — зважаючи на розвиток особистості — ми вважаємо позитивним внеском казок у розвиток дитини. У казках неживі предмети оживають, що також відповідає характеру сприйняття дошкільника.

Помітний прогрес у цьому віці відбувається і в іншій психічній функції — в увазі. Дитина помічає не тільки цілі речі, але й їхні частини та деталі. Деякі діти до кінця дошкільного віку досягають такого рівня, що не тільки відрізняють трактор від автомобіля, але й визначають типи й назви марок машин і навіть уміють упізнавати їх за звуком мотора.

На шостому році життя діти вже розуміють гумористичний зміст ілюстрацій у книжках, підхоплюють жарти в ляльковому театрі, реагують на каламбури і навіть сміються над деякими анекдотами дорослих. Вони відрізняють те, що їм показують, наприклад, на сцені, від того, що знають із життя. Ця нова здатність відрізняти й порівнювати, бачити, що є однаковим, а що — відмінним, відкриває перед дітьми нові горизонти для веселощів і творчості. У такий спосіб зароджується почуття гумору — незамінний захист від неприємностей і труднощів, які рано чи пізно чекають на кожного.

Дошкільне дитинство — вік, що найбільш сприяє розвитку пам'яті. Пам'ять стає домінуючою функцією: ані до, ані після цього періоду дитина не запам'ятовує з такою легкістю найрізноманітніший матеріал. Однак, пам'яті дошкільника притаманні деякі специфічні особливості. У молодших дошкільників пам'ять є мимовільною. Дитина не висуває перед собою мети щось запам'ятати або згадати і не володіє спеціальними способами запам'ятовування. Цікаві для неї події, дії та образи легко запам'ятовуються, мимоволі запам'ятовується також і словесний матеріал, якщо він має емоційний відгук. У старшому дошкільному віці формується довільна пам'ять. З'являються свідоме, цілеспрямоване запам'ятовування та пригадування, які є умовами для формування здатності дитини до міркування.

"Незабаром до школи"

Четвертий рік розвитку дитини.

Фізичний розвиток.

/Files/images/Unknown.jpgЗа перші три роки свого життя дитина встигає пройти величезний шлях у своєму розвиткові, і на кінець третього року вона вже готова піднятися на новий щабель дитинства.


Найбільш важливе досягнення чотирирічної дитини полягає в тому, що дії дитини набувають цілеспрямованого характеру. Займаючись різними видами діяльності — грою, малюванням, конструюванням, а також у повсякденній поведінці діти починають діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійкість уваги вони можуть і забути про неї, оскільки відволікаються, залишають одну справу заради іншої. Але з поступовим оволодінням технікою дій дитина стає сміливішою та самостійнішою; цьому сприяє повсякденна практика. У чотири роки дитина вже може багато зробити сама, не чекаючи і не вимагаючи допомоги з боку дорослих (наприклад, бачить, що вода пролита на столі, сама бере ганчірку і витирає).

Загальну картину фізичного розвитку чотирирічної дитини можна змалювати так: порівняно з першими трьома роками життя темпи росту уповільнюються, малюк не так швидко додає у рості і вазі. Протягом року маса тіла збільшується на 1,5—2 кг, зріст на 5—7 см; у чотири роки маса тіла дитини становить близько 16,5 кг, зріст — 102 см.

Саме з цього віку починається помітне накопичення м'язової сили, збільшується витривалість, зростає рухливість. Важливо звернути увагу на те, що кісткова система зберігає ще в окремих місцях хрящову будову (кисті рук, кістки гомілки, деякі частини хребта). Це свідчить про те, як важливо постійно слідкувати за правильним положенням тіла дитини під час сну тощо.

Нервова система малюка також найбільш вразлива і вимагає дбайливого ставлення до неї з боку дорослих.

У чотири роки відбуваються істотні зміни в характері і змісті діяльності дитини, у розвиткові окремих психічних процесів, у стосунках з людьми.

Великого значення набувають у розвиткові дитини творчі ігри, коли дитина бере на себе певну роль і підпорядковує їй свою поведінку. В цих іграх виявляється інтерес дитини до світу дорослих, які для неї є взірцем поведінки. Спільні ігри дітей починають переважати над індивідуальними та іграми поруч, проте достатньої погодженості між учасниками ще немає, і тривалість гри невелика. Ігри у цьому віці не зберігають довгий час один і той же сюжет. Він легко і швидко міняється. Варто дитині побачити, як хтось з ровесників грає з якоюсь іграшкою або згадати, як минулого разу, наприклад, прикрашали ялинку чи займались «навантаженням дров» на машину, або якусь іншу подію, як почата гра припиняється і дитина швидко забуває, у що вона зовсім недавно грала. Гра йде стрибкоподібно, один сюжет швидко змінюється іншим. Навколишнє життя відтворюється в іграх дітей дуже злито та нероздільно. (Наприклад, зображуючи літак, дитина сидить на кубиках, тримає у руках кубик з будівельного матеріалу та «гуде». Тут злилися разом і образ літака, і образ пілота; його дії та звук мотора. Так і не зрозуміло, що ж дитина відтворила у своїй грі?).

Оця злитість образів у грі є дуже характерною для малюків. Її знаходимо і в інших видах діяльності дитини, наприклад, під час відтворення складних сюжетів малюнка або розповідання чогось.

В іграх малюків яскраво виявляється нестійкість їхньої уваги, підвищена емоційна збудженість. Здатність до вольових зусиль ще дуже слабо розвинута у чотирирічного дошкільника. Але граючись у пілота або міліціонера, лікаря або продавця, дитина вимушено обмежує, стримує себе тією роллю, якої вимагає гра і саме так вправляється у вольовій витримці. Перераховані особливості свідчать про своєрідну психіку дитини. Знання цих особливостей підказують і вихователеві і батькам, що треба робити, як керувати дитячими іграми, щоб забезпечити найкращі умови для розвитку маленьких дітей. Дитина часто ще не вміє гратися, вона не народжується з цією здатністю, тому дорослому потрібно навчити її цієї діяльності. Роль вихователя і батьків тут повинна бути більш активною (потрібно стимулювати, підказувати тему гри, організовувати діяльність дитини і включати її у спільну гру з кимсь з дітей тощо).

У зображувальній діяльності і конструюванні діти переходять до обдуманого зображення предметів, хоч засоби реалізації задуму ще недосконалі. У малюванні можливості дитини починають визначатися графічними образами, уявленнями про те, яким зображуваний предмет має бути на папері.

Поступово кількість графічних образів зростає, відповідно розширюється і діапазон зображуваних дитиною предметів. У процесі гри, малювання чи конструювання дитина ознайомлюється з властивостями предметів, розвиваються її сприймання, мислення, уява тощо.

Кiлькiсть переглядiв: 218